Ковалькова Ганна

25.10.2014, 21:12; (ред. 05.11.2014,15:25)
1
Дитячий садок "Попелюша"
Адміністратор

 

Кажуть, що три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість невідворотна, смерть- неминуча. А від поганих дітей, як від пожежі, уберегтися можна. Треба їх тільки належно виховати.

Виховання - це цілеспрямований і систематичний вплив на тіло, душу і розум дитини з метою прищеплення їй якісно здорової, розумної, моральної, національно свідомої, творчо- ініціативної, культурної, освіченої людини. Виховує все - люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. Із них на першому місці - батько та мати, тобто, сім’я.

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію і збережеться в майбутньому. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і книга… Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання громадянських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, бути сховищем від всіх життєвих незгод.

«Нащо клад, коли в сім’ї лад», – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. «Важко передати словами те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Часто можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті- решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Нерідко люди говорять: «Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні». Гадаємо, нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.

Роль сім’ї у вихованні дітей — велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток.

Історія людського суспільства поклала на батьківську голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини

Відповідно до ст. 51 Конституції України - сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання дітей – конституційний обов’язок громадян України.

Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, привчати до суспільно-корисної праці, виховати гідними членами нашого суспільства.
За окремі неправомірні дії неповнолітніх, їхні батьки несуть адміністративну та цивільно-правову відповідальність

Сімейний Кодекс України

Ст. 141   Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі.
Ст. 150   Батьки зобов'язані:
 1.  Виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
 2.  Піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
 3.  Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.                      4.  Поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняється будь-яка експлуатація дитини батьками, фізичні покарання та покарання, які принижують гідність дитини.
Ст. 152   Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю , що встановлена законом.
Ст. 157   Питання виховання дітей вирішуються спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні, то порядок визначається органом опіки та піклування. У випадку, якщо батьки не підкоряються рішенню органу опіки, то кожен з батьків має право звернутися в суд для вирішення суперечки.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184  Кодексу України про Адміністративні правопорушення:
"Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк".


Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок ви відповідаєте перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”.

У сім’ї однаково важлива роль у вихованні належить як батькові та і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорить такі українські народні прислів’я і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й татко, таке й дитятко».

В гарній, дружній сім’ї діти ростуть в атмосфері любові, ласки, чуйного відношення один до одного.  Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують в дитячій душі добрі почуття: бажання робити для оточуючих також тільки що-небудь гарне, приємне, помагати їм в біді і горі. Кажуть, що гарні батьки в дітях видні.

Недовіра до людей, грубе, безсердечне, байдуже відношення до старших і друзів, ми спостерігаємо частіше всього у школярів, в сім’ях яких щось неблагополучно. Особливо байдужим і черствим стає дитяче серце, коли дитина чує і бачить неприязні відчуття, безкінечні сварки між батьком і матір’ю. Хоч які б не були причини цих сварок, дітям важко бачити, як самі близькі їм люди сваряться, наговорюють, звинувачують один одного. Переживання і різні думки виникають у дітей кожного разу, коли вони бувають свідками подібних, принижуючих сцен між батьками. В ці страшні хвилини хлопчики і дівчата уже не плачуть від страху, у них у такі хвилини народжується недовіра  до людей, озлобленість, жорстокість, настороженість не тільки до батьків.

Батьки – найрідніші, наймиліші, найдорожчі для дитини. Ідеал матері, яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість.

Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину і біді, а тим більше не кине її напризволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить її на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя.

Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю до дітей. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську.

Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають «сліпою». На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір’я батьків.

Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. У книжці Януша Корчака «Як любити дітей» є такі проникливі рядки: «Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?». Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім’ї. Зігрітий любов’ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди .

У сім’ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: «Єдина дитина дуже скоро стає центром сім’ї. Піклування батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми». Щоб виховання однієї дитини в сім’ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб малюк не помічав надмірної уваги до себе, не звикав, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: «Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі…»  Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном.

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – «найтоншим інструментом людського виховання» . Але чи завжди вмієте ви розмовляти з дітьми? Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру. Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з «остаточних» висновків: «Я все знаю! Це ти винний!» Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова дітей. Не менш важливими у розмові е інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу «Іди сюди» повинен вимовляти з 15-20 відтінками. Наприклад, це може прозвучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір’ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: «Усе це дурниці», «Так-так, ти ніколи не винний…»  Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників.

Однією з найважливіших якостей батьків-вихователів є вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об’єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень.

Звертаючись до батьків, Януш Корчак говорив: «Виховання дитини – це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок…»  Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути спостережливим і уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов’язково вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною і з часом викличе в неї негативне ставлення до батьків. Довідуватись про все, чим живе малюк, найкраще у невимушеній розмові, яка виникає випадково. Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В «домашній школі» проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л.М. Толстого: живіть правильно самі і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей. Хочу підказати вам 5 шляхів до серця вашої дитини:


1. ДОТИК- найважливіший прояв любові. І коли ви ніжно гладите чи цілуєте свого сина, то цим говорите набагато більше, ніж словами: « Я тебе люблю.»

2. СЛОВА ЗАОХОЧЕННЯ. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, ласки, схвалення.

3. ЧАС, ПОДАРОВАНИЙ ДИТИНІ. Проводьте разом час – це найкраща повага до дитини.

4. ПОДАРУНОК - ЦЕ СИМВОЛ УВАГИ І ТУРБОТИ.Не даруйте подарунок, аби відкупитись від дитини. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так, даруйте на день народження, різдвяні свята.

5. ДОПОМОГА. Кожного дня діти звертаються до вас з проханням. Відповідайте на них, допомагайте їм з радістю і любов’ю.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ:

1. На навчайте того, в чому Ви самі необізнані.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета - виростити її для життя серед людей.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена у своїх силах.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість - ознака слабкості, показ Вашої невпевненості в собі.
6. Будьте послідовні у своїх вимогах. Пам'ятайте, твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування.
7. Дозволяйте дитині відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.
8. Виключіть із своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав». Поясніть, що це треба зробити тому, що це принесе користь. Дитина має звикнути до того, що діяти треба не за наказом, а тому що це доцільно, потрібно для когось. 
9. Не порівнюйте свою дитину з сусідською. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні.
10. Ніколи не кажіть, що ніколи виховувати свою дитину, це означає, що Вам ніколи її любити.

Шановні батьки! Почуйте серцем голос вашої дитини. Почуйте тонкі струни дитячої душі, підтримайте, коли їй важко, розділіть з нею радість перемоги і горе невдачі. І тоді колись настане той час, коли дитина віддячить вам за вашу доброту. Для добрих і люблячих батьків немає нічого дорожчого за дитину. Це вічна істина життя.

Пам’ятайте: оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей.

Бережіть своїх дітей!



Залишати повідомлення можуть тільки зареєстровані користувачі
реєстрація